Op-ed: Чому моє інтерв’ю з послом Росії у Великобританії відобразило тривожну глобальну картину

<p>"Загадка, загорнута в таємницю, всередині загадки". Ось як Вінстон Черчилль колись описав Росію (тоді Радянський Союз), ще в 1939 році.</p>
<p>І досі я не можу придумати кращого способу описати складності, коли намагаєшся розібратися в Росії, її лідерстві та її мотивах. Ця дилема знову підтвердилася мені цього тижня під час моєї першої розмови з високопоставленим російським чиновником від моменту вторгнення Росії в Україну у 2022 році.</p>
<p>До вторгнення та анексії Криму Росією у 2014 році я був досить частим відвідувачем Росії та спостерігав за її поступовою інтеграцією в глобальну систему після розпаду Радянського Союзу.</p>
<p>Від зустрічей G8 у Санкт-Петербурзі до G20 у Москві; від численних відвідувань Санкт-Петербурзького економічного форуму до сидіння в розкішному Кремлі з керівниками нафтової промисловості та впливовим Ігорем Сечіним як моїм господарем; я бачив, як Росія, здавалося, рухалася по західному економічному шляху.</p>
<p>І все ж усе це швидко зникло після вторгнення на Крим, що я спостерігав на власні очі з Києва, де я тоді висвітлював події на початку 2014 року.</p>
<p>Прокидаємося через 12 років, і вся ця співпраця зникла. Росія, яка зазнала серйозних санкцій та була відчужена Заходом, все ще була в кровопролитній сутичці із Заходом в Україні, і недовіра була такою ж великою, як і в будь-який момент Холодної війни, яка почалася після Другої світової війни.</p>
<p>Тому моя перша розмова з високопоставленим російським чиновником за багато років завжди була для мене дивною, маючи привілей спілкуватися з багатьма провідними російськими та українськими лідерами у своїй кар’єрі.</p>
<h2><a href=""/>Моя поїздка до посольства </h2>
<p>Насправді, у всьому досвіді мого візиту до російського посольства в Лондоні, щоб поговорити з послом Андрієм Келіним, було щось досить сюрреалістичне.</p>
<p>Іноді мені здавалося, що я перебуваю в якомусь вигляді паралельної реальності, в якомусь роді мультиверсу, відокремленого від жахливої реальності, яку я розумів досі, поточної подвійної геополітичної кризи, яка охопила Європу, Близький Схід і, можливо, весь світ.</p>
<p>По-перше, це було місцезнаходження нашої розмови. Моя команда та я були запрошені до офіційної резиденції російського посла на 13 Kensington Palace Gardens, також відомої як Harrington House — безсумнівно, один з найкрасивіших будинків на одній з найкрасивіших вулиць у найкрасивішому районі Лондона.</p>
<p>Всередині я пройшов через приголомшливий атриум з дерев’яною обшивкою до так само приголомшливого головного залу, відомого як Золота зала. Саме в цій кімнаті моя команда, відображена колегами з російського посольства, готувалася до нашого інтерв’ю. Наші чотири камери були повторені командою російського посольства, створюючи «зйомку з восьми камер» — рекорд для мене щонайменше з чотирма камерами.</p>
<p>Золота зала була прикрашена вражаючою колекцією творів російських художників, з двома прекрасними морськими пейзажами Івана Айвазовського на передньому плані.</p>
<p>З Золотої зали мене провели в суміжну Зелену кімнату, а потім у Зимовий сад — оранжерею, де колишні прем’єр-міністри Великобританії Черчилль, Ентоні Іден і Гарольд Макміллан колись відпочивали, зображення яких прикрашали кімнату.</p>
<p>Дивлячись на задній сад, приємний молодий дипломат вказав на невеликий трав’янистий пагорб. «Це стара бомбосховище часів Другої світової війни, де, за легендою, посол Федір Гусєв і Черчилль одного разу вночі сховалися під час нальоту та поласували добре запасеним аварійним льохом. Хоча це може бути просто легендою», — сказав він з усмішкою.</p>
<p>Місцезнаходження, бездоганно ввічливі молоді дипломати, які дбали про кожне наше бажання — загалом, росіяни були ідеальними господарями, і все ж я мусив нагадувати собі, що це представники уряду, якого Захід засуджує та санкціонує за нанесення найбільшого конфлікту на території Європи з часів Другої світової війни.</p>
<p>Представники президента Володимира Путіна, який, здається, має місію відновити сферу впливу Росії епохи Радянського Союзу, яка досі забрала сотні тисяч життів і, можливо, мільйони поранених з моменту повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 року.</p>
<p>Через кілька хвилин я сів на інтерв’ю з послом Келіним, 68-річним дипломатом, який працює в Москві з кінця 2019 року.</p>
<p>Як і його уважна команда, Келін був ввічливим і виразним. Він відповідав на кожне моє запитання прямо, і все ж я дуже скоро зрозумів під час нашого 40-хвилинного інтерв’ю, що кожну більшу точку зору, яку він надав, я вже чув раніше від Путіна, речника Кремля Дмитра Пєскова та інших, щодо коріння конфлікту та того, як президент України Володимир Зеленський та його європейські прихильники є перешкодами для будь-якої форми мирної угоди.</p>
<p>Я заперечив і вказав йому, що саме Росія вторглася в Крим, що саме Росія порушила Будапештську угоду 1994 року, яка гарантувала суверенітет України, і що саме максималістські вимоги Росії є найбільшою перешкодою для мирної угоди.</p>
<p>З кожної точки Келін спростовував мою версію фактів і дотримувався добре відпрацьованих тверджень, звинувачуючи ЄС, Захід у цілому та НАТО у вторгненні до сфери впливу Росії та створенні інгредієнтів для наступних 12 років конфлікту.</p>
<p>Щодо Ірану Келін відмовився визнавати, що прагнення Ірану до збагаченого урану (щоб, можливо, побудувати якусь форму ядерної зброї) є причиною поточного конфлікту.</p>
<p>Щодо того, чи активно підтримує Росія Іран — колишній міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов якось сказав, що Росія не буде «байдужою до його долі» — Келін відмовився підтвердити будь-яку підтримку, стверджуючи, що як «цивільна особа» він нічого не знає про це.</p>
<p>Я не можу дорікнути послу за те, що він не відповів на жодне з моїх запитань. Він був щедрим господарем, і все ж я покинув нашу довгу розмову зі змішаними почуттями. З журналістської точки зору, це був хороший день. Я думаю, як журналіст і інтерв’юйований, ми мали жваву, пряму та, сподіваюся, поважну розмову про найважливіші питання дня.</p>
<p>Однак мої надії на спільне розуміння, на прогрес у припиненні кровопролитної європейської війни не зросли після нашої зустрічі. Я відчув, що за 12 кровопролитних років мало що змінилося. Відсутності розуміння та спільності, які могли б покласти край війні, взагалі не було, незважаючи на заяви посла, що війна також закінчиться цього року.</p>
<p>Знову ж таки, Росія та Захід розмовляли — але різними мовами. Для обох мотиви іншого здавалися загадками, енігмами та головоломками.</p>